Верховинські згадки. Єротей Пігуляк

Книга побачила світ завдяки підтримці депутата Івано-Франківської обласної ради Басараба Сергія Михайловича та директора видавництва «Писаний Камінь» Павлюка Михайла Дмитровича.

Пігуляк Єротей. Верховинські згадки. В полонині, ч. І. Над озером, ч. ІІ. — Косів. Писаний Камінь 2018. — 202 с.

ББК 42.891 (4 Укр)

  • Редагування і комп’ютерний дизайн — Михайло Городенко
  • Видруковано в ПП «Писаний Камінь» (директор М.Д. Павлюк)

Верховинські згадки. Єротей Пігуляк 4,34 МБ | .pdf | Завантажень: 315

Єротей Пігуляк

Основною метою роботи громадської організації Всеукраїнське товариство «Гуцульщина», яке протягом 28 років успішно функціонує на теренах Гуцульського етнографічного регіону, є налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування і виконавчої влади, підприємствами та організаціями, науковими і освітніми установами, творчими спілками, громадськими організаціями, засобами масової інформації в соціально-економічній, культурно-мистецькій, освітянсько-науковій і краєзнавчій сферах. Всеукраїнське товариство «Гуцульщина» організовує Міжнародні Гуцульські фестивалі,огляди народної творчості і виставок прикладного мистецтва, інших культурно- просвітницьких заходів, пов’язаних з історичною спадщиною, архітектурою, традиціями, побутом гуцулів.

Товариство сприяє проведенню регіональних та міжнародних конференцій, круглих столів з різних аспектів соціально-економічного, державно-політичного, культурно-духовного розвитку регіону Гуцульщини та збереження кращих надбань гуцульської культури в Україні та за її межами, налагоджує співпрацю з науковими та освітянськими установами з виховання у молоді поваги до історичних надбань та сьогодення Гуцульщини.

Важливим аспектом роботи Товариства є допомога різним організаціям і особам у виданні науково-популярної, методичної та краєзнавчої літератури, що стосується цього унікального куточка Карпат.

У попередні роки свого існування Товариство під керівництвом світлої пам’яті Дмитра Ватаманюка були видані та перевидані десятки унікальних книг та журналів. Це і широко відомі «Гуцульський калєндар» та журнал «Гуцульщина».

В 1997 році світ побачило таке перевидання як п’ятитомник «Гуцульщина» Володимира Шухевича. Перша книга цього видання ще в далекому 1899 році була редагована Іваном Франком та за рекомендацією Олександра Колесси була опублікована накладом Наукового товариства імені Шевченка. Це репринтне перевидання вже давно стало букіністичною рідкістю в Україні і тому знову існує нагальна потреба його перевидання.

За сприяння Товариства були видані також книги визначного гуцульського громадсько політичного діяча, етнографа, письменника, посла до польського сейму, війта Жаб’я Петра Шекерика-Доникового — «Дідо Іванчік» (2007) та «Рік у віруваннях гуцулів» (2009).

Причетне Товариство і до другого видання ґрунтовного дослідження «Гуцульська спадщина» авторства відомого вченого-етнографа, жителя Німеччини, доктора Івана Сеньківа (2014). Багато цікавих та унікальних книг побачили світ та поповнили бібліотеки людей, які цікавляться Гуцульщиною саме завдяки роботі всього Товариства.

Тому, продовжуючи добру та багаторічну видавничу традицію, цим разом ми презентуємо Вашій увазі, без перебільшення, унікальне перевидання книги Єротея Григоровича Піґуляка «Верховинські згадки». На нашу думку, ця книга є досить цікава, але маловідома для широкого кола читачів. Єротей Піґуляк — видатний український педагог, публіцист, поет, прозаїк, громадський та політичний діяч – Буковини. На початку ХХ століття він створив самобутній літературний твір: «Верховинські згадки», що складається з двох томів: І том — «В полонині» та ІІ том — «Над озером».

Вперше про ці унікальні книги, присвячені давній Верховинщині, я почув ще багато років тому, від молодого науковця, кандидата історичних наук, члена нашого Товариства, Ярослава Зеленчука.

Йому вдалося отримати сканкопії цих книг в польській науковій бібліотеці та Відділі рідкісної книги бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. З великою приємністю, як кажуть, на одному диханні, я прочитав ці книги та старався всіляко підтримувати Ярослава Зеленчука в його наукових дослідженнях та пошуках родинних нащадків Єротея Пігуляка. І яка була моя радість, коли пан Ярослав розказав нам, що натрапив на сліди родичів в Чернівцях та Косові, що, напевне, доможе відкрити нові, досі невідомі факти з історії славетного роду Пігуляків. Із «Історії роду Пігуляків», написаної їхнім родичем, Сильвестром Пігуляком, який проживав в Америці, вдалося довідатися багато цікавого, що в свою чергу знайшло відображення в його статті під назвою «Професор з Чивчина», яка опублікована в 23 номері «Гуцульського календаря на 2018 рік».

Своєрідним відкриттям для нас стало те, що ці книги, авторства Єротея Пігуляка, сканкопії яких так важко було отримати з Польщі та Чернівців, надійно зберігаються у пана Володимира Васильовича Тутуруша, члена нашого Товариства, шанованого жителя міста Косова, ветерана медицини, палкого краєзнавця та бібліофіла, який також вже багато років захоплений ідеєю перевидання цього двотомника.

Останньою краплею, що спричинила до перевидання цих унікальних книг став дзвінок члена нашого Товариства, жителя Івано-Франківська Василя Лосюка, який прочитавши статтю Ярослава Зеленчука в «Гуцульському калєндарі», у якому, окрім наукової статті, були поміщені декілька уривків з цих творів, він запитував, де можна прочитати всю книгу і цікавився, чи не планує Товариство її перевидання.

Тому ми на засіданні управи ГО Всеукраїнське товариство «Гуцульщина» вирішили зайнятися перевиданням саме цих творів Єротея Пігуляка, які ми і пропонуємо тепер вашій увазі, шановні читачі.

Читайте на здоров’я, закохуйтеся в давню Гуцульщину, в її талановитих людей, прекрасні гірські краєвиди та благородний дух, який наповнює цей унікальний куточок Українських Карпат.

З повагою, щиро Ваш
Голова ГО Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»
Дмитро Стефлюк, син Петра

 

 

Професор з Чивчина

Гуцульщина здавна надихала багатьох світочів української та світової культури до життя і творчої діяльності своєю неповторною красою та таємничою загадковістю гір і людей.  Поряд з видатними діячами культури України, які черпали силу і наснагу для своєї творчості на Гуцульщині: Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Михайлом Гнатюком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Гнатом Хоткевичем та багатьма іншими визначними особистостями, досить цікавою, на нашу думку, але маловідомою для широкого кола читачів, є постать видатного педагога, публіциста, поета, прозаїка, громадського та політичного діяча Буковини – Єротея Григоровича Піґуляка. Він є автором неповторної літературної праці «Верховинські згадки», що складається із двох томів: І том – «В полонині» та ІІ том – «Над озером».

Сам Єротей Піґуляк народився 17 жовтня 1851 року в родині місцевого дяка у селі Нові Мамаївці, Герцогства БуковинаАвстро-Угорської імперії (тепер село Новосілка, Кіцманського району, Чернівецької області). Під патронатом свого батька Григорія, він отримує спочатку дяківську освіту, а згодом, з 1860 року, стає учнем Православної школи в місті Чернівці. З 1871 по 1875 рік, Єротей Піґуляк отримує європейську освіту в Віденському технічному університеті, де вивчає хімію та природознавство.

З 1875 року доля знову повертає його до рідних у Чернівці, де він отримує посаду вчителя, а згодом професора Державної реальної школи.

Саме на цій посаді він реалізовує себе як активна особистість в громадсько-політичному житті Буковини. Виступаючи проти румунізації православних церков краю, він велику увагу приділяє вихованню молодого підростаючого покоління.

Саме тому, Єротей Піґуляк був важливою рушійною силою створення «січового» руху на Буковині, спортивно-пожежна діяльність якого була формальним приводом  створення «Січових товариств». Справжньою метою його існування було пробудження національної свідомості українців, шляхом відродження історичних традицій, виховання патріотичної молоді, просвіти селянства. Керівником цього руху загалом стає Кирило Трильовський, який 5 травня 1900 року в селі Завалля, у місці злиття Черемоша та Прута, біля адміністративного кордону Галичини та Буковини, заснував перше спортивно-протипожежне товариство під назвою «Січ».

Своєю невтомною працею на благо рідного краю, Єротей Піґуляк заслужив у місцевих жителів великий авторитет, який вилився у двадцятирічну підтримку його, як посла до Австрійського парламенту (1898 – 1918 рр.) Його зустріч в ролі посла Австрійського парламенту, в складі делегації Буковини, в 1906 році, з цісарем Австро-Угорської імперії Франсом Йосифом І, мала значний позитивний вплив на розвиток Буковини.

Як свідомий українець, Єротей Піґуляк, разом з Омельяном Поповичем та Осипом Бурачинським, стає одним із організаторів Буковинського віче, організованого під час боротьби буковинців за українську державність, яке відбулося 3 листопада 1918 року в місті Чернівці.  Саме за організацію цього віче, яке  висловило протест проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею», Єротея Піґуляка було арештовано, незважаючи на його поважний вік та хворобу.  Протягом 1919-1924 років Єротей Піґуляк живе в еміграції на території Чехословацької республіки, де і помирає 9 жовтня 1924 року.

В своїй двотомній літературній праці «Верховинські згадки», Єротей Піґуляк робить, тогочасною українською мовою, дуже влучні описи гір, полонин, потоків а головне людей, що жили у витоках Чорного і Білого Черемошів, вдало підмічаючи їхні характерні особливості.

Автор захоплений красою гір – як одним із чудес вічності, наповненими таємницями, недоступними людському розуму. Саме тут автор мав можливість до безтями дихати, насиченим п’янкими пахощами, гірським повітрям, зігріватися їх теплом та усмішками природи, спостерігаючи коли над горами котяться клубки хмар, оповиваючи вершини і створюючи химерні видива повітряних замків, казкових тварин і міфічних героїв, дразнячи землю своїми гримасами.

Цікавим є опис «Вічної борьби води із скалами», на прикладі найбільшого каскаду водоспадів Гук, що раніше був в устю потока Гримітного, який впадає у річку Пробійна. Витоки визначного потоку Гримітний, знаходяться під полониною Пнів’є. Тут ми знаходимо мудру народну думку, що вода і камінь точить: «Вона через сотки тисячі літ вже постирала, позаокруглювала і повиглажувала всі єго острі боки, як на точилі». Повітря над каскадом водоспадів Гук (допоки його не знищили трубою міні-гесу) було цілющим: «Над усім тим тремтить збентежений воздух і курява на порошок розбитої води  співає ніжно, тужно, ледь замітними тонами».

Єротей Піґуляк підкреслює, що велика кількість гірських вершин і полонин, річок і потоків, утворила тут своєрідний «Верховинський світ», у якому гори виглядають, як «заціпенілі гігантичні хвилі  на розбурханім океані». Описуючи найвищі гори у витоках Чорного і Білого Черемошів, письменник уявляє їх велетенськими сторожами Верховинського світу: «Стоять кругом Віковічні сторожі – велетні, такі чогось темні, поважні й задумані, такі грізні».

Дуже важлива думка автора про окремих людей, яким щоденні клопоти заважають дивитися і бачити незрівнянну красу Гуцульщини: «Є люди, що очима теж отак дивляться на сей чудовий світ, та їх очі нічого не бачать, душа нічого не відчуває, бо вони заняті зовсім чим иньшим».

Дуже гарно описано автором власні спостереження сходу сонця із вершин гори Чівчин: «Я стояв безрадно на шпилю Чівчина, сам один серед безкрайного моря, що розстелилось білим сріблом, як далеко око сягало».

Проживаючи високо в горах, автор проникається красою і величчю природи цього неповторного куточка, здавалося відгородженого від усього земного: зеленим морем лісів, високими полонинами, застеленими буйними квітучими травами, дзвінкими  гірськими потічками,  який дарує душі і серцю незбагненні відчуття єднання з таємничим гірським світом. Сила і впевненість якого переповнюють єство, яке здається невагомим і готове гордим птахом злетіти над горами, поринаючи у їх казкову красу. Єротей закохується у цей вільний світ щирих і мудрих людей, що зросли на гірських просторах. Край, де дихається волею, край, де живе наша краса, наша казка і скарби нашого духовного світу.

В своій книзі Єротей Піґуляк пише, що Чорногора має два верхи: вищий Піп Іван, а нижчий Шурин-Гропа, ніби його найближча подруга. Поблизу, на сході від Чорногори, є протяжна гора Шкорушний, яку він називає внуком Чорногори. З книги ми довідуємось, що Єротей Піґуляк прожив один рік у великому підчорногірському селі Зелене і три вакації на Чівчині. Він пише, що між Шкорушним і Скуповою знаходиться село Зелена Ріка (сучасне Зелене), яке розмістилось у протяжній річковій долині Чорного Черемоша. В цьому селі є прекрасна дерев’яна церква, гуцульські садиби. Тут живуть українські горяни, які є дітьми «Чорногірського світу». Єротей Піґуляк із особистого життя робить важливі гуманістичні висновки: «Єство життя само собою безсмертне. Найвисша, найблагроднійша, найважнійша прикмета життя, цвіт життя – се любов. Без любови нема взагалі життя».

Його покійна дружина переконливо казала про себе таке: «Я-ж нерозлучна частина-дитина отсего Чорногірського світу». Тому автор робить важливі життєві порівняння стосовно високогірних рослин і людей та звертає увагу на «культурне невільництво міських людей», які живуть у штучному навколишньому середовищі «міських мурів». Подібно до того, як полонинські квіти, не варто пересаджувати у міські квітники, бо вони там не приживуться. Так і високогірні жителі природного середовища, сільських населених пунктів з-під Чорногори, дуже важко пристосовуються до укладу міського життя. Це і не дивно тому, що для того, хто зріс у горах, абстрактне сприйняття оточуючого світу зовсім інакше. Люди навчилися бачити довкола все живе і радіти йому – дереву, квітам, рослинам, птаху, звіру, вдивляючись у них добрими очима. Тоді відкриваються такі відчуття і знання, яких не знайдеш у жодних книгах, а довкола все здається прекрасним, адже це твій насущний хліб душі. Життя щоденно щось дарує людині, а природа радує і тішить своєю красою і досконалістю. Віддаровуй і ти набуте і житимеш вічно у словах і творах, написаних пером, наповнених думками, що несуть свою місію крізь час і роки, адже в цьому живе те, що не вмирає.

На нашу думку, життя, праця, громадська діяльність та літературна творчість Єротея Піґуляка є прикладом служіння своєму рідному народу й варті того, щоб бути більше відомими нашим сучасникам, через перевидання його літературної спадщини присвяченої Гуцульщині. Вже багато років захоплений ідеєю перевидання цього двотомника лікар, краєзнавець та бібліофіл Володимир Тутуруш з Косова у якого зберігаються ці унікальні книги. За спогадами Володимира Васильовича: «Коли я писав дисертацію про історичні факти офтальманології в Галичині, мене познайомили з лікарем із Чернівців Опанасом Шевчукевичем. У нього була дуже велика бібліотека, і коли ми ближче познайомилися він показав мені декілька особливо цінних книжок із своєї бібліотеки. Це був двотомник Еротея Пігуляка «Верховинські згадки» та книжки адмірала Ярослава Окуневського «Листи з чужини». Він сказав що можливо через певний час ти зможеш перевидати ці книги. Я сказав, що це дуже важко, бо зараз «суцільна темрява» маючи на увазі реалії життя в радянському союзі. Він підвів мене до вікна, де стояв гарний погожий день, і сказав: «Після всякої темряви наступає день і ти цього дня дочекаєшся, обов’язково зроби все можливе аби перевидати ці книжки». Я приніс ці книжки додому, і мої рідні дуже засмутилися сказавши, що «для чого ти приніс додому ці книжки коли такий час і за ці книжки ми всі можемо піти на Соловки». Я відповів, що не зміг відказати Опанасу Шевчукевичу і попросив аби тато замотав їх у тканину і сховав на стриху за кізлом. Я попросив тата, що якщо мене арештують, то аби він переховав їх у інше місце, бо я міг не витримати у КГБ і розказати про ці книжки. Книжка про адмірала Ярослава Окуневського вже перевидана тепер. Прошу Бога аби прийшла черга і до двотомника Єротея Пігуляка».

Велику допомогу нам у дослідженні історії роду Пігуляків надав Олександр Пігуляк, який проживає в Косові, це правнук Дарія Пігуляка,  рідного брата Єротея Пігуляка. Родинні історичні записи які написав Сільвестр Пігуляк у США та сімейні фотоархіви дали змогу більш детально дізнатися про життя і діяльність цієї визначної постаті Буковини, яка залишила по собі великий літературний спадок присвячений Верховинщині.     

 

ЗМІСТ

Дмитро Стефлюк. Єротей Пігуляк ………………………………3
Ярослав Зеленчук. Професор з Чивчина ……………………..7
ВЕРХОВИНСЬКІ ЗГАДКИ. Ч. І. В ПОЛОНИНІ …………….15
І. В ПОЛОНИНІ ……………………………………………………….16
Водопад …………………………………………………………………..16
Верховина ………………………………………………………………..17
Чівчин ……………………………………………………………………..19
Стая …………………………………………………………………………20
Вечір ………………………………………………………………………..22
Медвідь а пес …………………………………………………………….24
Козар а кози ……………………………………………………………..27
Нестійкість повітря ……………………………………………………30
Краєвид із Чівчина …………………………………………………….31
Тумани ……………………………………………………………………..32
Колись а нині …………………………………………………………….34
Згадки ……………………………………………………………………..35
Місяць ……………………………………………………………………..35
Я і вона …………………………………………………………………….37
Сироти ……………………………………………………………………..38
Готури ………………………………………………………………………39
Буря ………………………………………………………………………….40
Відблиск світла ………………………………………………………….41
«Стара, а все нова історія» ………………………………………….42
ЛИСТИ. Озовись ………………………………………………………..70
В дорозі уночі …………………………………………………………….71
На дарабі …………………………………………………………………..71
Пізні цвіти …………………………………………………………………73
Загадочний замок ………………………………………………………76
Блискавиця ……………………………………………………………….77
ВЕРХОВИНСЬКІ ЗГАДКИ. Ч. ІІ. НАД ОЗЕРОМ ……………..91
Передне слово ……………………………………………………………92
«Любий, Татку» …………………………………………………………92
Досвіта ……………………………………………………………………..93
Козакове плесо …………………………………………………………..97
Сокільський ……………………………………………………………….97
Царинка ……………………………………………………………………99
Озеро ………………………………………………………………………..108
Повінь ……………………………………………………………………….113
Перший пструг …………………………………………………………..114
Гості ………………………………………………………………………….116
«Погуляєм всю ніч» …………………………………………………….117
Туча …………………………………………………………………………..119
Лісовики …………………………………………………………………….122
З весни у зиму ……………………………………………………………..146
Церква ……………………………………………………………………….154
Ой не ходи, Грицю, та на вечерниці ……………………………….158
В дорозі до Терсту ……………………………………………………….177
По сезоні ……………………………………………………………………193