У горах Карпатах (Видання для молоді). Михайло Ломацький

Михайло Ломацький. У горах Карпатах. (Видання для молоді).— Косів. Писаний Камінь. 2018. — 196 с.
(Видруковано за виданням: М. Ломацький. У горах Карпатах (Видання для молоді). Мюнхен. LOGOS. 1962).

  • Упорядник Адріан Алиськевич
  • Редагування, комп’ютерні набір, верстка і дизайн Михайла Городенка
  • Видруковано в ПП «Писаний Камінь»

ISBN 978-617-7436-10-1

У горах Карпатах (Видання для молоді). Михайло Ломацький 17 MB | .pdf | Завантажень: 34

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Хоч не маю певності, чи будеш читати ці, для Тебе написані оповідання, то все ж таки називаю Тебе «читачем», бо знаю, що любиш читати книжечки — читаєш їх… Але не свої, чужі, не нашою, а чужою мовою написані; книжечок, написаних мовою твоєго батька, не читаєш…

Так якось дивно й неприродно склалось, що в Тебе зродилась думка: гарне й цікаве чуже, не наше, тому волієш чужу, не нашу книжку читати.

Щоби полюбити мову українську, мову батьків, треба її знати й говорити нею, щоби полюбити українське друковане слово, треба читати українські книжки…

Може оця книжечка, якщо візьмеш її в руки, поцікавишся нею і перечитаєш її, заохотить Тебе читати ще й Другі українські книжки.

Оповідання в цій книжечці написані приступною, зрозумілою Тобі мовою — є в них і дещо, що може зацікавити Тебе.

В них описані наші гори Карпати, їх багата й чудова природа та їх краса, що їй рівної не найти в світі.

Та наша Гуцулыцина — частина високого, зеленого, лісистого Бескиду; наші гуцули, мешканці того Бескиду — гуцульське плем’я, частина великого українського народу — гуцули, діти прекрасної Карпатської природи.

Гуцули діти природи.., тієї природи, що сам Бог її сотворив, верхи гір до хмар підніс, гори темними лісами покрив, їх звірями наповнив, пташкам наказав співати, світ звеселяти, бистрим потокам шуміти, рибкам у них гуляти, — полонини покрив буйними травами для овечок і коровок, луки засіяв запашними чічками-квіточками, і все це подарував нашим гуцулам…

А гуцули, люблячи і прославляючи Творця гір і їх красу, любили всім серцем ту природу, подаровану їм Богом — у тій природі бачили на кожному кроці, на кожному місці, велич Господа, Його доброту й щедрість…

Природа й любов до неї ушляхотнювала й ублагороднювала душі й серця наших гуцулів, тому вони не в одному різнились від других племен нашого українського народу. Направду, тільки той, хто пізнав прекрасну природу нашої України, любить її — він справжній український патріот.

Нема в світі ціннішої книги понад ту книгу, що її нам Господь дав — книгу природи.

А Ти, молодий чоловіче, не знаєш тієї книги, не хочеш і не вмієш її читати так, як її читали наші гуцули. В Тебе природа — телевізія, радіо, кіно, розвага… Усе те, що відриває від природи й її Творця, що вносить в твою душу розлад і вияловлює її, що гноїть і заморожує серце, що розбуджує найнижчі інстинкти й залишає жахливі спустошення в душі…

А наші гуцули — діти природи, можуть не в одному присвічувати нам прикладами: любов’ю до свого й нехіттю і відразою до чужого, ненавистю до ворога, що посягав і посягає по наше, сміливістю, відвагою, непокірністю і неподатністю супроти ворога, певністю себе й своєї сили, почуттям своєї людської і національної гідности й гордощів, характерністю і свободолюбністю, людяністю і укладністю, ба й лицарством і геройством. У всіх боях України з ворогами на першому місці були завжди наші гуцули…

Оповідання в цій книжечці — це не видумка, а правда — те, що колись було й діялось і те, що переповідали собі гуцули. Як казала стара гуцулка:

«Сидит потє (пташка) на воротє (на воротах, на брамі).
На вітер си здуло… (надулась — прочуває вітер).
Я бих це не повістувала (не оповідала),
Єк би так не було»…

Гуцульська говірка — диялект дещо відмінна від української літературної мови, але ж не так, щоб її не зрозуміти…

У других народів бувають диялекти, що їх люди одної нації зовсім не розуміють…

Ще раз звертаюсь до Тебе, молодий читачу, візьми цю книжечку в руки й перечитай її з такою любов’ю, з якою до Тебе вона написана — може не пожалуєш часу й труду. — Старші теж можуть з зацікавленням перечитати ці оповідання, ще й другим переповісти їх… —

М. Ломацький

 

ДЕЩО ПРО ГУЦУЛЬСЬКУ ГОВІРКУ

Двома найбільшими скарбами наділило Боже Провидіння всі народи, між ними й наш, український народ.

Один скарб — це земля, на якій осів і живе даний нарід — другий скарб, це мова, якою говорить.

Як земля, так і мова — це ті два безцінні скарби, які кожний народ любить і дорожить ними, та й береже, як зіницю в оці, а якщо зайде потреба, то й веде боротьбу за них, не дає ворогам відобрати їх собі.

Одні народи мають багатшу землю, другі біднішу, те саме і з мовою — в одного народу мова багата й гарна, в другого вона бідніша, поганіша.

Земля наша українська прекрасна й багата — найкраща й найбагатша в усьому світі — «щоб увесь світ перейти, другої Укрїни не найти!» Багата й гарна теж і мова наша — «як пава поміж воронами» — повна й милозвучна, ніжна й співуча.

Багатство мови лежить, між іншим, у кількості і якості її відмін, інакше, говірок, діялектів.

Мова народу — це щось, як дерево, напр. яблуні чи груші… Чим більше в них розгалужень, тим кращі вони й об’ємисті, та й можуть видавати більше плодів яблук і груш. Наша мова мала, та й має ще свої діялекти, з яких, як ріка помножує свої води допливами, так і наша літературна мова — мова, якою писані літературні твори, черпала й помножувала мовне багатство з діялектів.

Найстарший, найбільш архаїчний і найбагатший у нас диялект — це гуцульська говірка.

Гуцульський диялект сягає своїм походженням нашої сивої давнини, говірка гуцулів — це мова наших прапрадідів. З тієї предківської мови нашої задержали гуцули не тільки тисячі, деінде забутих слів, але й задержались в них і мовно — синтаксична структура, різні деінде невживані вже мовні звороти й граматичні відміни. Гуцульський диялект, який має кілька тисяч своєрідних, оригінальних слів і зворотів, є при цьому й дуже гарний, звучний і співучий.

Та, на жаль, якось так дивно склалось, що тим гуцульським диялектом не дуже то цікавились наші лінгвісти-мовоздавці, замало черпали багатства з нього й наші письменники, замало збагачували ним літературну мову нашу.

Велика це шкода й втрата, невіджалувана й важка сьогодні до направи…

Московія, яка здавила всю нашу Україну й безщадно нищить там усе українське, вона нищить і нашу Гуцульщину фізично й духово, б’є своїм важким обухом по всьому, що відрізняло гуцулів від сусідів — під тим обухом гине й загрібає і гуцульський, багатий колись, диялект…

Зберегти з нього, що ще можна — це наш святий обов’язок…

Чи виконаємо його?..

 

ПОЯСНЕННЯ ДЕЯКИХ ГУЦУЛЬСКИХ СЛІВ

Абисте — щоб, аби, напр., абисте здорові були!

Балта — важка, тупа сокира.
Бартка — топір на довгім топорищі.
Банувати — тужити.
Бесаги — дві торби зшиті разом — можна перевішувати їх на плечі і на сідлі коня.
Бідашина, бідашка — здрібніла дівчина.
Бійно — страшно, лячно.
Ботей — отара овець.
Буджениця — вуджене, копчене м’ясо.
Бурінник — тулук — молодий ведмедик.

Ватра — вогонь.
Вино — виноград.
Верем’я — погода.
Вівкати — накликувати.
Вориня — колене дерево, що з нього роблять пліт.
Всєчина — всячина.

Габи — филі.
Гаджуґа — молода смерека.
Гачі — штани.
Гляба — важко.
Головиця — джерело потока чи ріки.

Ґук – водопад.
Ґрунь — хребет гори.

Дараба — тратка, сплав дерева (в’язане).
Дармовиси — звисаючі прикраси одягу.
Деревище — домовина.
Делінь — далеко, дальше.
Дроб’єта — вівці.
Дєдя, лельо, неньо — батько.
Д’горі — вгору.
Долів — із гір у долину.
Дурішки — смішки.
Дука — багач.
Дужий — сильний, міцний.
Дужітиси — боротись, змагатись.

Живко — скоренько.

Завчєсу — завчасу, рано.
Заснова — фундамент.
Зашкалубина — щілина.
Затємити — запам’ятати.
Згарда — дорога з монет прикраса молодої гуцулки.
Зіпнути — дихнути.

Кабачі — вибої в лісі.
Кичера — гірський хребет, покритий лісом. Келтунок — харч, їжа.
Ковбок — бервено, клец.
Котюга — пес, собака, також збиточник, шкідник.
Кріс, пушка, фузія — стрільба, рушниця.

Лая, тічня — стадо вовків, але й собак.
Легіт — вітерець.
Лісна, лісовик — лісові духи в виді дівчат і чоловіків.
Літувати — проводити літо на полонині.
Лудінє, уберія, фантє — одежа, (також посуда, знаряддя).

Маржина — худоба, скот.
Миром — у спокою.
Мольфар — чарівник.
Мрєч — мряка, туман.
Мудрішки — вигадки (також жарти).

Наладувати — наповнити.
Неукий — невчений.

Облаз — стежка попід скали.
Омкно — неприємно.

Первак — первородний.
Пізьма — помста.
Пізьмач — що носить у собі помсту.
Плюта, година — негода, дощева пора.
Побратим — брат із вибору.
Плова — зливний дощ.
Полонина — пасовисько на верхах гір.
Порекло — прізвище, назвисько.
Прошєк — жебрак.
Пструг — форелі.
Пуджіти — страхати, лякати.
Провернутись — прокинутись.

Рамат, раматка — тряпка, шматка.
Реваш — дощечка, патичок із знаками до розрахунку.
Ретізь — ланцюжок.
Ровта — відділ «пушкарів» міліції 18-19 віків.

Сарака — бідачисько, бідняга.
Сокотити — берегти.
Сночі — вчора вечором.

Толока — спільна праця.
Толока — пасовисько.
Тобівка — шкіряна торба, різно прикрашена.
Тогідь, передтогідь — минулого, попереднього року.
Трембіта — дуда, звита з кори, або й верчена, 3-4 метри довга, видає тужливий голос.
Тємувати — пам’ятати.

Уговтати — вспокоїти, повздержати. Улоги — скельні сходи.

Флоєра — довга сопілка — гуцуль. флейта.

Храм — відпуст.

Цес, цеся — цей, ця.

Чуркало — джерельце води.

 

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

Вид у Карпати …………. 11
Довбуш (скульптура) .. 12
Гурток гуцулів …………. 14
Св. Юрій — опікун Гуцульщини ……………………. 31
Гуцульська «ґражда» .. 40
Гуцульська церква….. 42
Орел на свойому гнізді ………………………………….. 50
На Стовпнях…………….. 52
На полонину……………… 54
Орел — володар Чорногори …………………………… 56
Багатство Гуцульщини — Черемош……………….. 54
Гуцульські музиканти …………………………………….. 68
Старий «ґазда» ………… 69
В Жаб’є на торговиці ……………………………………… 72
На верхах Чорногори з Говерлею ………………….. 74
Гніздо ведмедів у карпатській гущі ………………… 80
Ведмедиця й ведмежата ………………………………… 82
Гуцулка . ……………….. 87
Крокоси в Чорногорі .. 90
Леґіник ………………….. 94
Кошєра на полонині ……………………………………… 97
У Зеленім над Черемошем ……………………………… 102
Колядники ……………… 104
Водоспад «Гук» ……… 105
З Криворівні до Жаб’є ……………………………………. 119
Гуцульські діти …….. 152
Гуцулєта ……………………………………………….…. 145
В Жаб’є коло церкви ……………………………………. 156
В дорозі до Косова … 156
Гуцулєта ……………….. 157
Стрункі ялиці ………….. 170
Під дзвіницею ………… 186

 

ЗМІСТ

Слово до Читача …….. 3
Спогади про рідне село Суходіл ……………………… 5

I. ГУЦУЛИ — ГУЦУЛЬЩИНА …………………….. 13
Про Гуцулів — Гуцульщину…………………………….. 14
а) Багатство гуцульських гір………………….. 22
б) Гуцульське плем’я……………………………… 23
в) Гуцульська ноша ……………………………….. 24
г) Гуцульські співаночки ………………………… 26

II. ГУЦУЛЬЩИНА В ОПОВІДАННЯХ ………….. 30
Опікун Гуцульщини … 25
Яка ж то та полонинка …………………………………… 31
Матір Божа на Гуцульщині …………………………….. 39
Гомін віків ………………. 43
Золотий хлопчийа ……. 48
Єлько ……………………. 56
«Гадєрка» ………………. 65
Стара вовчиця …………. 69
Вірлиця ………………….. 74
Пригоди з ведмедями…..77
Віддячився ……………. 88
Друзі …………………….. 92
«Риболови» …………… 95
Юрійко ……………………. 98
У Зеленім над Черемошем ……………………………. 101
Освоєйий ведмідь … 106
Воркуи …………………. 112
Куниці рятівниці ……120
Гуцул і «вуйко» ……… 122
Онуцько ……………….. 127
Скупчик ………………. 131

III. ПРО МАЛИХ ГЕРОЇВ …………………………….. 136
Для України й за Україну ………………………………. 137
Бурко …………………… 141
Марічка ……………….. 149
Дмитрик і Анничка …………………………………….. 158

IV. ПОУЧЕННЯ БАБУСІ МОКРИНИ ………….. 162
Оповідання гуцулки — бабусі Мокрини ………… 163
а) Про своїх діток ………………………………… 163
б) Рідне золото і чужа бляха ……………….. 165
в) Про Довбуша ………………………………….. 167
г) «Дезертир» ….. 167
д) Степанко з Закарпаття…………………….. 175
е) Байочка – невеличка ………………………….. 180

V. ПРО ГУЦУЛЬСЬКУ ГОВІРКУ……………………. 187
Дещо про гуцульську говірку ………………………… 188
Пояснення деяких гуцульських слів …………….. 190
Список ілюстрацій ……………………………….. 192