Альбом «Марко Мегединюк». Андрій Андрейканіч

Альбом «Марко Мегединюк» знайомить із творчістю одного з найталановитіших артистів різьби на теренах Гуцульщини, талант якого зростав, мужнів та виокремився на Галичині в кінці ХІХ – початку ХХ ст.

Видання рекомендоване фахівцям-художникам декоративно-прикладного мистецтва, мистецтвознавцям, педагогам та студентам мистецьких навчальних закладів, усіх, хто цікавиться питаннями історії народного мистецтва Гуцульщини.

Альбом «Марко Мегединюк». Андрій Андрейканіч 9,39 МБ | .pdf | Завантажень: 234

  • Андрейканіч А.І. А 65 Марко Мегединюк: Альбом. – Косів: Писаний Камінь, 2017. – 44 с.; іл.
  • ISBN 966-5467-23-4
  • УДК 769.9
    ББК 85. 80/82
  • Дизайн та верстка Андрейканіч А.І.
  • Коректор Козар Л.С.

Альбом «Марко Мегединюк». Андрій Андрейканіч

Історія життя кожної людини є унікальною та неповторною, адже саме історія опирається на числа, факти, особистостості, які зустрічаються впродовж всього шляху. І, як відомо, чим яскравіша постать – тим колоритніша розповідь.

Всі сірі та буденнні розповіді відпливають у забуття, залишаються найбільш цікаві, цінні, які через призму часу та бачення людей доходять до наступних поколінь, часто, в деякій мірі, «спотворені» та узагальнені.

Незабаром виповниться 105 років з дня смерті одного з найталановитіших артистів різьби на теренах Гуцульщини – Марка Магединюка, що здобув собі широку славу не тільки в краю, але й за кордоном.

Марко Мегединюк – майстер гуцульського модерну, творчість якого, на превеликий жаль, на сьогоднішній день є неоціненою та малодослідженою. Лише невелика кількість витворів мистецтва, що збереглися до нашого дня й знаходяться в різних музейних збірках, свідчать про великий мистецький талант та артистичні здібності цієї особистості. Його твори вирізняються з-поміж робіт сотень майстрів, що творили на Гуцульщині з кінця ХІХ ст. по теперішній час, вражають своєю досконалістю, відчуттям форми, орнаментальними мотивами, технікою виконання.

Якщо, колись Юрко Шкрібляк годував себе й сім’ю своїми руками й тим, що вироблялось у домашньому господарстві, то його сини вже стали професійними ремісниками, котрі працювали на ринок. Між ними, як виробниками, – з одного боку, й покупцями, – з другого, виникають «проміжні ланки» – посередники, скупщики й перекупщики, кооперативщики, торговці, у кишенях яких осідала вагома частина прибутку. Це поставило свій відбиток не тільки на організацію праці й побутовий уклад народних майстрів, а й на їх психологію, на моральну атмосферу гуцульського села.

Найбільш повна біографічна довідка, зі слів самого майстра, – Марка Мегединюка описана етнографом і дослідником Гуцульщини XIX – початку XX ст. Володимиром Шухевичем у праці «Гуцульщина». Хоча при цьому виникають великі сумніви з приводу такої зустрічі тому, що досить важливі дані – рік народження та написання прізвища у праці написані неправильно. В чому ж причина?

Маючи досить добрі організаторські здібності та підприємницьку «жилку», дослідникові вдалося організувати коло помічників,так званих кореспондентів, – громадських діячів, вчителів, письменників, майстрів, священиків, які проживали в цьому краї і займалися зібранням фольклорно-етнографічного матеріалу, що й був використаний для написання монографії «Гуцульщина». Тому, найбільш ймовірно, що цей опис був поданий одним із помічників і опрацьований вже В. Шухевичем. Безперечно, автор «Гуцульщини» виконав досить важливу роботу, але найбільша його заслуга в цьому дослідженні – це, перш за все, як автора-упорядника цих матеріалів та організації видання цієї праці.

Народився Марко Мегединюк весною 1840 року в мальовничому гуцульському селі Річка, тепер Косівського району Івано-Франківської області в багатодітній родині. Батько був родом з Річки, а мати – з сусіднього села Брустурів. «Нас було семеро братів: Федір, я (Марко), Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро», – згадував Марко. Оскільки він був майже найстаршим серед семи дітей, тому допомагав матері доглядати своїх братів. У вільний від роботи час, з великим захопленням робив топірці та конструював млини на потічках. У зв’язку з тим, що постійно порався по господарству, грамоту опанував самотужки. З 8 років аж до парубочих літ робив топірці для дітей, які успішно продавав на всю Гуцульщину. Майстерності художньої обробки виробів з металу хлопець навчився у відомого на той час мосяжника з Брустурів – Никора Дутчака.

Марко Мегединюк побував у багатьох європейських містах тому, за свідченням сучасників, добре володів кількома мовами. У 1898 році він разом з кардиналом, митрополитом Української греко-католицької церкви Сильвестром Сембратовичем їздив до Риму на святкування ювілею 20-ліття понтифікату папи Лева ХІІІ. У Ватикані митець власноручно вручив Папі свою скриньку, орнаментовану гармонійно підібраними пацьорками. За ініціативою чеського етнографа Франтішека Ржегоржа разом з групою галицьких і буковинських українців відвідав етнографічну виставку в Празі 1895 року.

Марко Мегединюк розвинув, притаманний лише йому, спосіб оздоблення виробів з дерева – використання великої кількості інкрустації пацьорками, що вирізняє його з-поміж великої кількості різьбярів. Власне, він один до кінця життя використовув цю техніку разом з незначним поєднанням жировки металом, інкрустацією іншими матеріалами та різьбленням. Техніку виконання інкрустації пацьорками майстра описав Володимир Шухевич у своїй праці «Гуцульщина»: «Вироблений, вигладжений до чиста і виполїтерований предмет, дїлить Марко шашкірнею, або лїнїйкою на поля; у відповідних місцях тих піль робить він сердечником друлівника в дереві ямки величини пацьорки; після того набирає пацьорку загаданої барви на насмолену шпильку і впускає її у ямку; витягнувши шпильку, придавлює зелїзним макогонцем пацьорку, яка лишилась у ямцї, від чого пацьорка ускочить глїбоко у ямку, де її держить уже смола.

Твори майстра відзначаються досконалістю обробкою дерева, ніжним колоритом і гармонійним поєднанням орнаментів з формою виробу.

Про значний доробок майстра та унікальність його робіт свідчить велика кількість нагород та участь у виставках:

  • 1877 рік – Рільничо-промислова виставка у Львові.
  • 1880 рік – Етнографічна виставка в Коломиї.
  • 1887 рік – Рільничо-промислова виставка у Кракові.
  • 1887 рік – друга Крайова етнографічна виставка у Тернополі.
  • 1887 рік – виставка-ярмарок на Замковій горі у Львові.
  • 1894 рік – Загальна крайова виставка у Львові.
  • 1898 рік – виставка краєвого базару у Львові.
  • 1904 рік – виставка гуцульських виробів, організована повітовою радою у Косові.
  • 1905 рік – «Вистава української штуки і українського артистичного промислу».
  • 1905 рік – виставляв роботи в Етнографічному музеї у Відні.
  • 1909 рік – Перша Хліборобська виставка у Стрию.
  • 1910-1911 роки – Всеросійська фабрично-заводська, художньо-промислова і сільськогосподарська виставки в Одесі.
  • 1912 рік – виставки домашнього промислу в Коломиї.

Марко Мегединюк відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби на Гуцульщині. Він розвив та довів до досконалості техніку інкрустації викладання кольоровим бісером, яка зустрічалася і в інших різьбярів – його сучасників. Кольорова гама бісеру в роботах майстра була досить великою, яку він вдало поєднував у своїх роботах з особливим художнім почуттям.

 

Література

  1. Братковський Р. Перша вистава української штуки і промислу у Львові. Наукове товариство ім.. Шевченка, – Львів, 1905.
  2. Вистава домашнього промислу в Коломиї під протекторатом їх ц. к. Високости Архикнязя Кароля Франца Йосифа і Архикнягині Зити в днях 21-30 вересня 1912 року: Каталог. – Коломия : Накл. виставового комітету з друк. А.В. Кисилевського і С-ки, 1912.
  3. Каталог етнографічної вистави Краєвої у Львові 1894.
  4. Левицький К. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914. – Львів: Накладом власним з друкарні о. Василіян у Жовкві, 1926. http://iq-test.org.ua/css/i/alphabet.png4. Літературно-науковий вісник, Львів, 1905р. річник VIII, том ХХІХ.
  5. Літературно-науковий вісник. – Львів, 1905р. річник VIII, том ХХІХ.
  6. Лукіянович Д. Вистава домашнього промислу в Коломиї / Денис Лукіянович // Неділя. – Львів, 1912. – Ч. 38-40
  7. Островський Григорій. Сім’я Шкрібляків. Документальна оповідь. Жовтень щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал спілки письменників України. – Львів, «Каменяр» № 10 (528) жовтень, 1988.
  8. Родина Шкрібляків: Альбом/Авт. – упоряд. Р.В. Захарчук-Чугай. – К.: Мистецтво, 1979. – 99 с., іл.
  9. Станкевич М. Українське художнє дерево XVI -ХХ ст. – Львів: Національна академія наук україни, Інститут народознавства, 2002. – 480 с., іл.
  10. Труш І. Про мистецтво і літературу. Збірник статей / Авт. – упоряд. Г.Островський. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1958. – 130с., іл.
  11. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції. – Львів: Українські Технології, 2005. – 528., іл.
  12. Шухевич В. Гуцульщина. Наукове Товариство ім. Шевченка, – Львів, 1901.