Монографія «Голос людини та вокальна робота з ним»

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника
Інститут мистецтв

ГОЛОС ЛЮДИНИ
та вокальна
РОБОТА З НИМ

МОНОГРАФІЯ

Монографія підготовлена авторським колективом викладачів кафедри співу Інституту мистецтв

Івано-Франківськ
2010

УДК 784 (042.4)
ББК 85.314
Ш95

Монографія «Голос людини та вокальна робота з ним»

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
(протокол № 8 від 13 травня 2009 р.)

Автори:
Г. Є. Стасько, О. Д. Шуляр, М. Ю. Сливоцький, М. П. Стефанюк, О. Р. Молодій, М. В. Попелюк, І. І. Жеребецька.

Рецензенти:

доктор мистецтвознавства, професор М. В. Черепанин;
кандидат педагогічних наук, професор М. А. Печенюк;
кандидат педагогічних наук, професор Н. С. Можайкіна.

Голос людини та вокальна робота з ним : монографія / [Г. Є. Стасько, О. Д. Шуляр, М. Ю. Сливоцький та ін.]. – ІваноФранківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. – 336 с.
ISBN 9789666402724

Монографія вміщує багаторічний досвід вокальної роботи викладачів кафедри співу Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. У книзі на основі аналізу практичної роботи та науковометодичного обґрунтування зосереджено увагу читача на важливих питаннях розвитку голосового апарату людини.
Монографію адресовано студентам вищих мистецьких навчальних закладів, а також середній ланці музичної освіти, усім, хто науковометодично  освоює практику вдосконалення голосового апарату.

© Стасько Г. Є., Шуляр О. Д., Сливоцький М. Ю., Стефанюк М. П., Молодій О. Р., Попелюк М. В., Жеребецька І. І., 2010
© Видавництво Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, 2010

 

ВСТУП

Метою названої роботи є стислий виклад основних питань з теорії співу, що стосуються практики виховання голосу людини, рекомендованих для навчання солістів-вокалістів та хормейстерської роботи у вокально-хорових колективах. Складність завдання полягає в тому, що розмаїття побутуючих практичних методів та вокальної термінології при відсутності єдиної вокальної школи зводять до мінімуму можливість конкретизувати і узагальнювати методику роботи з голосом.

Авторською колегією враховуються основні вимоги до сучасного академічного, так званого, прикритого звучання сольного співу, а методичний матеріал підібрано з розрахунку на його практичне застосування в хорових класах та класах постановки голосу у навчальних музичних закладах. Методичний матеріал, поданий в посібнику, звичайно, не вичерпує всіх можливостей вокальної педагогіки, проте, дозволить розширити рамки новітньої інформаційної бази знань про голос людини і зменшити розрив між тим, що вміють співаки та вокальні педагоги. Голосотвірна система людини трактується як „живий” музичний інструмент, який має властивість самостійно „грати” і настроюватися. Ці властивості здійснюються без участі рук музиканта, а, виключно, інтелектуально-вольовим шляхом, шляхом моделювання (створення і корекції) ідеальної програми майбутньої (передбачуваної) дії і практичної реалізації цієї програми за допомогою вольового зусилля. Унікальність співацького інструмента зумовлена тим, що спів є усвідомленим, емоційним мовленням не в асоціативному, як у інструменталістів, а в прямому розумінні, всередині якого є своєрідний інтелектуально-вольовий „пульт управління” його роботою – сфера свідомості співака.

Достатньо ґрунтовні знання з питань теорії співу є завжди необхідними педагогу-вокалісту і хормейстеру такою ж мірою, як і уміння практичного застосування технічних прийомів співу. Педагог-вокаліст (як і хормейстер), часто має справу з контингентом співаків, які не мають ніякої попередньої вокальної підготовки, тому повсякденна наполеглива робота над якістю звучання голосу є для педагога основною для досягнення високої культури виконання. Педагог-вокаліст, який добре володіє своїм голосом, чітко усвідомлює технологію звукоутворення, вміє просто і зрозуміло сформулювати вокальні завдання, знайти необхідні методичні прийоми і передати їх своїм учням, такий педагог зуміє грамотно працювати над голосом і добитися високої результативності. В процесі вивчення технології постановки голосу і опанування вокальною методикою велике значення має передовсім розвиток так званого вокального слуху, тобто, навички комплексного сприйняття не тільки звуковисотної характеристики звука, а й нейромоторної роботи всієї голосотвірної системи співаючого. Це дасть можливість педагогам-вокалістам та хормейстерам випрацювати ефективний комплекс вокальних методів впливу на голос і грамотно, в доступній і зрозумілій формі використовувати наукову термінологію, уникаючи догматизму, поспішності і необдуманості, зважаючи на багатовіковий емпіричний досвід вокальної педагогіки, з її асоціативними уявленнями і чуттєвими образами.

Сучасна наука про співочий голос і вокальна практика, як зазначають вчені, все ще існують паралельно, мало стикуючись між собою. Наукові дослідження вивчають переважно те, що співак не може, а частіше, не повинен контролювати. І, навпаки, те, що дає співакові надійно орієнтуватися в співочому процесі – залишається”, як і за часів Великої Болонської школи”, недоступним для вивчення „зі сторони”, зауважує російський  вокальний педагог і науковець В.Юшманов. Знання, які можуть почерпнути вокалісти з науково-методичної літератури, мало що дають їм, до того ж до цієї обставини додається ще й те, що вони презентують собою різні, властиво, протилежні сторони співацького мистецтва: розмовляють „різними мовами”, користуючись різною термінологією. Емпірично-асоціативна мова співаків про свої внутрішні відчуття і уявлення є мало зрозумілою вченим, які намагаються побачити об’єктивне підтвердження всього, а строга, навіть надмірно абстрактна, мова більшості наукових праць відлякує співаків своєю сухістю і „бездушністю”.

Шлях наукового пізнання – це не тільки кількісне накопичення вичерпних знань про частоту проявів того, чи іншого „феномена” реальності, але і складний пошук нових парадигм мислення, тобто, принципово нових вихідних положень свідомості (нового бачення), що дозволяють в новому ракурсі побачити давно відоме, і зробити доступним для розуміння і вивчення те, що раніше здавалось загадковим і нез’ясовним.
Нові парадигми мислення в науці не виникають спонтанно, на порожньому місці. Потреба в них виникає тоді, коли життєво важливі проблеми не можуть вирішуватися в рамках стандартного мислення. Поряд з тим, щоб ця потреба стала усвідомлюватися як актуальна проблема і – що не менш важливо – появилася можливість перевірки наукової вірогідності нових ідей, тобто, їх відповідності до існуючого насправді, – людством повинен бути накопичений такий надлишковий запас необхідних знань, умінь і навичок, при яких стала б очевидною невідповідність даної системи мислення. Необхідність існування могутнього інтелектуального багажу знань для появи ідей, здатних докорінно змінити мислення, добре відома науці. „Я далеко бачив, бо стояв на плечах гігантів” – писав колись І.Ньютон.

Поряд з тим, вокальна техніка академічного оперного (класичного) співу багато в чому залишається для співаків і педагогів „таємничим полем чудес”, а співацький інструмент – „чорним ящиком”, вчитися грати на якому всякому вокалістові, як і раніше, доводиться навпомацки, методом спроб і помилок” – стверджує В.Юшманов . Все це в даний час стає надзвичайно актуальною потребою формування так званого нового підходу до вокально-технічних проблем, які б спиралися на функціональні можливості інтелектуальної діяльності людини. Спів як процес, безумовно, відноситься до довільної, цілеспрямованої дії, тобто, тим проявам т.зв. фізичної активності співака, які ним усвідомлюються і можуть змінюватися на його розсуд. Проте, скільки б не говорилося про значення (насправді величезне) неусвідомлених процесів, що забезпечують узгодженість роботи всієї голосотвірної системи і внутрішніх органів співака, і, скільки б не підкреслювалась роль підсвідомості (інтуїції) в організації співацького процесу, – ніхто не зможе не визнати того, що займатися співом і опановувати секрети співацької техніки стає можливим тільки за умови свідомого підходу до навчання і усвідомлення всього комплексу співацької діяльності. Саме такий аспект наукового пізнання здатний забезпечити формування інтелектуальної бази знань, умінь і навичок з точки зору біофізичного та психофізіологічного пізнання вокальної діяльності, в центрі уваги якого є не голосовий апарат,” як система органів людини, що служить для утворення звуків голосу і мовлення , а передусім, співацький інструмент, яким є сам співак, як цілісна структура і мікрочастинка макровсесвіту.

Названа робота вміщає як питання загальної теорії співу (будову голосотвірної системи співака, типи дихання, резонатори голосу, діапазон і класифікацію голосів тощо), так і акустичні характеристики звука (нейромоторні процеси голосотворення, обертоновий склад звука, імпеданс, форманти тощо) та методичні прийоми розвитку голосу (педагогічний вплив на формування якісного звукоутворення, особливості функціонування всього комплексу голосотворення).

Авторський колектив

 

ЗМІСТ

ВСТУП (Авторський колектив)
РОЗДІЛ І (Жеребецька І.І.)
1.   Короткі відомості про будову голосового і дихального апаратів
2.   Діапазон і регістри голосу. Класифікація голосів
3.   Вирівнювання регістрів і практика прикриття
4.   Атака звука
5.   Постава і міміка  співака
6.   Охорона та гігієна голосу співака
7.   Теорії голосоведення
РОЗДІЛ ІІ  (Молодій О.Р.)
1.    Акустика голосу. Музичний звук (висота, сила,
тембр). Явище резонансу в співі
2.    Форманти голосу. Вібрато голосу
3.    Випромінювання звука при фонації
4.    Явище імпедансу в голосоведенні
5.    Висока позиція звука
РОЗДІЛ ІІІ  (Сливоцький М.Ю)
1.    Дихання в співі.
2.    Парадоксальне дихання оперних співаків
3.    Опора співацького голосу і положення гортані в співі
РОЗДІЛ ІV  (Стефанюк М.П.)
1.    Звукоутворення
2.    Принции дії голосових зв’язок (складок)
3.    Способи звукоутворення і переваги прикритого звука
4.    Музично-вокальний слух
5.    Відчуття в співі і критерії ефективності звучання голосу
6.    Вокально-сценічна творчість і психотехніка співака
7.    Слуховий і внутрішній контроль фонаційного процесу
8.    Типи звучання співацького голосу

РОЗДІЛ V  (Шуляр О.Д.)
1.      Вокальна орфоепія і систематизація фонематичного
матеріалу
2.   Слово і мовлення та їх форманти
3.   Дефекти звука і слова
4.   Вади мовлення
5.   Технічні прийоми звукоутворення
РОЗДІЛ VІ  (Попелюк М.В.)
1.    Діагностика голосу
2.    Вікові особливості розвитку голосового апарата дітей
РОЗДІЛ VІІ  (Попелюк М.В.)
1.    Дидактичні основи навчання співу
2.    Зміст навчання співу
3.    Основні принципи навчання
РОЗДІЛ VІІІ  (Стасько Г.Є.)
1.    Основи вокальної методики. Методи навчання. П’ять
груп вокальних методів (за Р.Юссоном)
2. Вокальні вправи як педагогічна проблема
3. Практичні засади голосотворення
В И С Н О В К И
ЛІТЕРАТУРА
ДОДАТКИ
Вокальні вправи (нотний матеріал – Шуляр О.Д.,  Стасько Г.Є.)